Службові частини мови

Що таке службові частини мови і чим вони відрізняються від самостійних

Службові частини мови відрізняються від самостійних трьома ознаками одразу: значенням, морфологією і синтаксисом. Вони не мають лексичного значення, не мають морфологічних ознак і не бувають членами речення. Самостійні частини мови, навпаки, називають предмет, ознаку, дію чи кількість і виступають членами речення.

Обʼєктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, а окремо взята форма конкретного слова – це його словоформа. Кожний клас слів має своє лексичне значення: предметності, ознаки предмета, кількості, узагальненої вказівки на предметність, ознаки або кількості, дії чи стану. Саме такі класи слів називають повнозначними, а слова, що загальнокатегоріального значення самостійно не виражають, називаються неповнозначними.

Походження самих термінів «прийменник» і «сполучник» прозоре. Прийменниками називають службові слова, що стоять при іменниках або при займенниках: у книжці, з книжкою, у ній, з нею. Тобто якщо слово стоїть при іменнику, перед вами прийменник.

Коментар викладачки. Дивіться, тут є простий гачок для памʼяті. Якщо на слово можна поставити питання, воно самостійне. Якщо питання поставити нікуди й слово просто зʼєднує або додає відтінок, воно службове. Ось таке питаннячко варто ставити собі щоразу, коли в завданні просять визначити частину мови.

Як розпізнати прийменник у реченні

Прийменник розпізнають за роллю: він звʼязує іменник, займенник або числівник із дієсловом у словосполученні й реченні. Порівняйте: мріяти … відпочинок і мріяти про відпочинок; стояти … каси і стояти біля каси; квіти … саду і квіти із саду. Без прийменника звʼязок не будується.

Прийменник не буває членом речення, але може входити до складу другорядного члена речення разом з іменником, займенником або числівником, якого стосується: Без роботи день роком стає. Язик до Києва доведе.

За будовою прийменники поділяють на три види. Прості пишемо одним словом і не можемо розділити на окремі прийменники: у (в), біля, над, за, на, між, крім. Складні пишемо одним словом, але можемо розділити на окремі прийменники: попри, задля, поміж, понад, з-під, окрім. Складені пишемо двома й більше словами: під час, залежно від, у звʼязку з, відповідно до, поряд з.

Окрема пастка тестових завдань – слова, які виглядають однаково, а частиною мови є різною. Слово коло у значенні геометричної фігури – це іменник, а коло столу у значенні «біля столу» – прийменник. Тому дивіться не на форму слова, а на його роль у реченні.

Які бувають сполучники за значенням і будовою

Сполучники поділяють за походженням, за будовою, за способом уживання і за значенням. Як і прийменники, сполучники не мають самостійно вираженого лексичного значення й не є членами речення.

За походженням: непохідні (первинні) – і (й), а, та, чи, але; похідні (вторинні) – щоб, зате, якби. За будовою: прості – і (й), та, а, бо, чи, що, але, то; складні – якщо, щоб, немовбито; складені – тому що, через те що, незважаючи на те що. За способом уживання: одиничні – і, або, бо; повторювані – і … і … і; то … то; ні … ні; парні – не лише … , а й; хоч … , та.

За значенням сполучники бувають сурядні й підрядні. Сурядні поділяють на єднальні (і (й), та у значенні і, і … і, ні … ні, теж, також, як … так, не лише … , а й), протиставні (а, але, та у значенні але, зате, проте, однак, все ж) і розділові (або, чи, або … або, чи … чи, то … то, чи то … чи то, не то … не то).

Підрядні сполучники поділяють за значенням на часові (коли, поки, щойно, перш ніж), причинові (бо, тому що, оскільки, завдяки тому що), умовні (якщо, якби, як, коли б), мети (щоб, для того щоб, аби), допустові (хоч, дарма що, хай, незважаючи на те що), наслідкові (так що, так що аж, так що й) і порівняльні (як, мов, немов, наче, неначе, немовби, начебто).

Коментар викладачки. Друзі, ось найважливіший практичний прийом цієї теми. Сполучник і сполучне слово розрізняємо за питанням: на сполучник питання поставити не можна, а на сполучне слово можна. У реченні «Я знаю, коли ви прийдете» ставимо питання «прийдете коли?», отже коли тут сполучне слово. У реченні «Це книга, що змінила моє життя» слово що замінюємо на яка і бачимо підмет, тобто це теж сполучне слово, а не сполучник. Запамʼятайте цей крок, він рятує в тестах щоразу.

Як не переплутати службове слово зі співзвучним самостійним

Розрізнення сполучників та інших співзвучних частин мови програма НМТ вимагає окремим пунктом, тому цей крок пропускати не можна.

Найзручніший спосіб перевірки – спробувати змінити написання і подивитися, чи не змінився зміст. Порівняйте пари: якщо і як що; якби і як би; зате і за те; проте і про те; щоб і що б; причому і при чому. У кожній парі перше слово – службове (сполучник), а друге – сполучення самостійного слова з часткою або прийменником, і пишеться воно окремо.

Ще одна пара, на якій збиваються постійно: незважаючи на і не дивлячись на. Прийменник незважаючи на вживаємо там, де його можна замінити на попри: незважаючи на втому, попри втому. А не дивлячись на має пряме значення «не дивлячись очима»: наприклад, друкувати, не дивлячись на клавіатуру. Тому в реченні про втому чи про зауваження вчителя правильний варіант лише один – незважаючи на.

Памʼятайте також про морфологічну норму: усталені правила вживання роду, числа, відмінка та інших категорій називають морфологічними нормами, а відхилення від них – морфологічною помилкою. Тобто помилка в частині мови часто тягне за собою помилку в цілому реченні.

Схожі теми з української мови

• Алфавіт і наголос
• Голосні й приголосні звуки
• Уподібнення приголосних