Державотворення

Що таке державотворення в історії України

Державотворення – це не лише про 1991 рік. У програмі НМТ це процес, який тягнеться через усі періоди: словʼянські князівства, козацька держава, Українська революція 1917-1921 років, міжвоєнні проєкти державності та сучасна незалежна Україна.

Причини, які запускають державотворчі процеси, повторюються з періоду в період. У словʼян у VII столітті це були загроза підкорення сусідами, набіги кочовиків, приклади ефективності сусідніх держав, потреба у розвитку й захисті торгівлі, потреба упорядкування суспільних відносин, спільність мови, культури, світогляду і наявність лідерів, здатних обʼєднати племена в держави.

Формою державотворення в середньовічній Європі стала станово-представницька монархія – централізована держава, у якій влада монарха спиралася на станово-представницький орган. Паралельно виникає парламент – представницький орган влади, переважно вищий державний законодавчий орган.

У XVII столітті на українських землях уже до літа 1648 року на підконтрольних козакам територіях було ліквідовано устрій Речі Посполитої, і Богдану Хмельницькому довелося швидко організовувати власну адміністрацію. Офіційною назвою держави було Військо Запорозьке, історики дали їй назву Гетьманщина, а сучасні науковці називають її Українська козацька держава.

Доба Української революції дала свій етап: III Універсал УЦР вважають помітним етапом у державотворенні 1917-1921 років, бо саме він привів до появи Української Народної Республіки й оприлюднив політичний курс, яким вона збиралася розвиватися.

Які завдання постали перед Україною після проголошення незалежності

Після розпаду СРСР перед українським народом постали пʼять завдань: розбудова власної суверенної держави; ліквідація тоталітарних політичних структур і розбудова правової демократичної держави; перетворення централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин; встановлення рівноправних звʼязків з іншими державами.

Ключовим завданням перших років стало формування трьох основних гілок влади, створення української армії та інших силових структур. Поряд із цим потрібно було створити управлінські структури на місцях і налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади.

Фактично незалежна Україна виконувала два завдання: сформувати систему власних державних органів і установ та створити систему законодавства. Поєднувалися дві тенденції: трансформація чинних елементів держави і добудова структур, яких не вистачає.

Які чинники впливали на державотворчий процес

Чинники діляться на позитивні й негативні, і саме така таблиця часто стає основою тестового завдання.

Позитивні: державотворчі традиції; мирний шлях здобуття незалежності; підтримка з боку населення; демократичний вибір; міжнародне визнання України; підтримка з боку США та інших держав.

Негативні: глибока й тривала економічна криза; відсутність відповідних управлінських кадрів і корупція у владі; тривала відсутність видимих позитивних зрушень, що сприяла поширенню апатії в суспільстві; деформованість і незавершеність формування української нації, невиробленість національної ідеї; втручання Росії.

Окремо запамʼятайте дві особливості процесу. Перша: становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесів формування української політичної нації та національної самосвідомості. Друга: тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнули скористатися явні й приховані противники незалежності.

Як формувалися гілки влади в незалежній Україні

Найвищий законодавчий орган України, Верховна Рада, залишився їй у спадок від Української РСР. Єдиним законодавчим органом влади була визнана Верховна Рада УРСР, яка стала Верховною Радою України, а її діючий склад у кількості 450 осіб було обрано в 1990 році. Депутатську більшість становили члени розпущеної в 1991 році КПУ, і це негативно позначалося на державотворчому процесі.

Після обрання Леоніда Кравчука Президентом України Верховну Раду очолив Іван Плющ. Із перших днів незалежності було ухвалено майже 400 законів та понад 1,1 тисячі постанов і рішень. Проте велика кількість законів не мала прямої дії, а вимагала додаткових розʼяснень, так званих підзаконних актів, опрацювання яких затримувалося на невизначений термін.

Виконавча влада будувалася навколо інституту президентства, запровадженого 5 липня 1991 року. Президент України є главою держави та виконавчої влади, він пропонує Верховній Раді для затвердження персональний склад Кабінету Міністрів і Премʼєр-міністра, а Кабінет Міністрів вирішує практичні питання соціально-економічного розвитку. Новим елементом виконавчої влади стали введені весною 1992 року в усіх областях, містах Києві та Севастополі посади представників Президента України, які очолювали місцеві державні адміністрації.

Складовими частинами судової влади є Верховний Суд України, загальні, арбітражні та військові суди. Нагляд за виконанням законів покладався на Генеральну прокуратуру республіки, а новою ланкою судової системи став Конституційний Суд України, заснований у 1992 році. Сучасний устрій країни фактично є нагромадженням елементів президентського правління, парламентської республіки та радянської влади.

Із 2000 року запровадили нову систему відліку скликань: Верховну Раду України XII скликання 1990-1994 років почали вважати Верховною Радою І скликання. Тоді ж радянську символіку на будівлі Верховної Ради замінили на національну.

Як розбудовували армію, символіку і громадянство

Розбудова власної армії була важливим моментом створення державного механізму. 6 грудня 1991 року ухвалено Закон про Збройні Сили України, у якому офіційно проголошувалося про їх створення. У жовтні 1993 року Верховна Рада ухвалила «Військову доктрину України», де поставлено завдання розбудови Збройних Сил у військово-політичній, військово-технічній і військово-економічній сферах.

На початку 1992 року державною стала національна символіка: блакитно-жовтий прапор, малий герб – тризуб, музика М. Вербицького до тексту вірша П. Чубинського «Ще не вмерла України…», причому слова затвердили 6 березня 2003 року. Закон «Про громадянство» ухвалили 8 жовтня 1991 року.

Окрема лінія теми – Крим. З лютого 1991 року існувала відновлена Кримська АРСР, у 1992-1994 роках Республіка Крим, а з 1994 року Автономна Республіка Крим. Автономія мала територіальний характер і не враховувала інтересів кримськотатарського народу. Центром боротьби за права корінного етносу Криму став Меджліс, головою якого був Мустафа Джемілєв.