Директорія УНР – дати, політика і завдання НМТ

Означення. Директорія — це орган, утворений 14 листопада 1918 р. на чолі з Володимиром Винниченком для керівництва збройною боротьбою проти гетьмана Павла Скоропадського. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва, гетьман зрікся влади і виїхав за кордон.

Що вимагає програма НМТ. Програма прямо вимагає знати дату 14 листопада 1918 р. як утворення Директорії, дату 22 січня 1919 р. як проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР, а також уміти характеризувати внутрішню й зовнішню політику урядів Директорії УНР і особливості внутрішнього та зовнішнього становища УНР цієї доби. Тому тема заходить у тест і датами, і персоналіями, і документами.

Як прийшла до влади Директорія. Директорію утворили 14 листопада 1918 р. саме для керівництва збройною боротьбою проти гетьмана. Без підтримки німецьких військ Скоропадський зумів утриматися лише місяць: повстання проти нього стало всеукраїнським, і 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва.

Причини падіння гетьманату. Залежність стабільності держави від німецьких збройних сил, революція в Німеччині та її поразка в Першій світовій війні, відсутність регулярної потужної української армії, вузька соціальна база із заможних верств, посилення впливу російських кіл на державну лінію гетьмана і наростання соціальної напруги. Останнім кроком стала грамота 14 листопада 1918 р. про федерацію України з небільшовицькою Росією.

Внутрішня політика. Директорія відновила УНР та її основні політичні принципи. Законодавча влада мала належати Трудовому конгресові, але він проіснував лише тиждень через воєнні події, а урядом була Рада народних міністрів. Було запроваджено 8-годинний робочий день і робітничий контроль над заводами, а також заходи з надання допомоги нужденним категоріям населення. Проте через непродуманий радикалізм Директорія залишилася без підтримки більшості спеціалістів, промисловців і чиновників, а аграрною політикою були незадоволені і бідняки, і куркулі. Уже своїми першими законами Директорія значну частину інтелектуальної еліти виключала з державотворчого процесу як представників нетрудових верств населення.

Культурна сфера. Міністерство освіти очолював Іван Огієнко, а міністерство мистецтв — Дмитро Антонович. Головні зусилля вони спрямували на розвиток освіти й утвердження державного статусу української мови, проте фактично єдиним помітним заходом стала заміна всіх вивісок у Києві україномовними. Було ліквідовано Державний симфонічний оркестр і водночас створено Українську республіканську капелу.

Друга війна більшовицької Росії з УНР. З листопада 1918 р. почався наступ російських більшовицьких військ — це була друга радянсько-українська війна. Уряд Директорії шукав виходу: до Москви вирушила дипломатична місія з пропозицією погодитися на радянську форму влади в УНР за умов пропорційного представництва селян і робітників, економічного союзу з радянською Росією, нейтралітету України, захисту проти армій Денікіна, Антанти та Польщі, припинення наступу на Україну і визнання незалежності УНР. Під час переговорів більшовицькі війська наступ не припиняли, а російська сторона заявляла, що ніякого війська РСФРР в Україні немає і що бої йдуть між військом Директорії та військами «цілком незалежного» Українського Радянського Уряду. Розуміючи, хто діє разом з українськими більшовиками, Директорія УНР 16 січня 1919 р. оголосила війну більшовицькій Росії. 3 січня 1919 р. російські війська зайняли Харків, який став столицею більшовицької України і резиденцією маріонеткового уряду радянської України. 5 лютого 1919 р. більшовики зайняли Київ, першим увійшов Богунський полк на чолі з Миколою Щорсом. Підписання в Москві мирної угоди на умовах Директорії ситуації не змінило: ратифікацію зірвав конфлікт між членами Директорії та уряду УНР.

Чому Директорія залишилася без армії. Створити боєздатне військо зі збройних формувань, що виникли під час антигетьманського повстання, не вдалося, тому Директорія залишилася фактично без армії. Відбувався процес більшовизації її збройних сил. У підпорядкуванні Симона Петлюри залишився Запорізький корпус на чолі з отаманом Петром Болбочаном і Корпус січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця. До кінця січня 1919 р. кількість військ Директорії скоротилася до 21 тис. осіб. Водночас саме Директорія УНР, на відміну від УЦР і Української Держави, розпочала створення українського війська: УЦР зовсім відмовилася від власного регулярного війська, а гетьманат спирався на допомогу іноземної армії. Стихія отаманщини й повстанського руху лишалася силою, яка зводила все нанівець у братовбивчих конфліктах, замість обʼєднувати сили для захисту держави.

Чого вимагала Антанта. Антанта висунула Директорії ультимативні вимоги: реорганізувати Директорію та її уряд, вивівши з його складу представників соціалістичних партій, відмовитися від більшовицької соціально-економічної політики, реорганізувати Армію УНР і підпорядкувати її союзному командуванню. Виконання цих вимог, по суті, означало ліквідацію суверенності УНР. У відповідь Володимир Винниченко і Володимир Чехівський подали у відставку, Симон Петлюра вийшов із соціал-демократичної партії та очолив Директорію, а новий уряд сформував Сергій Остапенко, схильний до союзу з Антантою. Допомоги від Антанти так і не надійшло: після повстання французьких моряків її війська у квітні 1919 р. евакуювалися з України, хоча морська блокада чорноморського узбережжя тривала. У середині березня 1919 р. відбулося останнє засідання Директорії в повному складі, а на початку квітня її реорганізували: до складу увійшли Симон Петлюра, Андрій Макаренко, представник ЗУНР і два представники.