Гетьманщина

Що таке Гетьманщина і як вона утворилася

Гетьманщина утворилася в ході Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Уже до літа 1648 р. на підконтрольних козакам землях було ліквідовано устрій Речі Посполитої, і Богдану Хмельницькому довелося швидко організовувати власну адміністрацію на завойованих територіях.

Офіційною назвою держави було Військо Запорозьке. Історики дали цій державі назву Гетьманщина, а сучасні науковці називають її Українська козацька держава. Усі три терміни означають одне й те саме.

Програма НМТ вимагає від абітурієнта знати дати ключових битв і договорів війни: 1648 р. – Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви; 1649 р. – Зборівська битва і Зборівський договір; 1651 р. – Берестецька битва і Білоцерківський договір; 1652 р. – Батозька битва; 1653 р. – Жванецька облога і Камʼянецький договір; 1654 р. – Переяславська рада та «Березневі статті»; 1656 р. – московсько-польське Віленське перемирʼя.

Окремо в програмі стоїть уміння розпізнавати на картосхемі територію української козацької держави за Зборівським і Білоцерківським договорами. Це не теоретична вимога: саме таке завдання з картою вже траплялося на реальному НМТ, і не один раз.

Що змінилося в житті українців після утворення Гетьманщини

Після утворення Гетьманщини провідною верствою стала козацька старшина, яка перетворилася на політичну еліту держави. Але різні групи старшини по-різному уявляли майбутнє своєї держави, і згоди щодо вибору протектора не було.

Частина козаків бачила можливість автономії у складі Речі Посполитої з її традиціями демократії, частина схилялася до протекторату Османської імперії, були й ті, хто сподівався на захист з боку православного Московського царства. До цих протиріч додалася боротьба за владу всередині самої старшини.

Козацькі низи, які уособлювала Січ, фактично протистояли державі: вони не мали приватної власності, відстоювали рівність, не поділялися на «вищих» і «нижчих» за посадою і цінували побратимські звʼязки. Такі вольні порядки здавалися державі «анархічними».

Коментар викладачки. Народ, зафіксуйте цю логіку, бо вона потім працює на все НМТ: замість діалогу різні політичні групи почали відстоювати свої інтереси силою зброї і запрошувати на допомогу сусідні держави, а ті скористалися цим для пограбування та підкорення України. Оцю тяжку добу розбрату й занепаду й назвали Руїною.

Чому Гетьманщина розкололася на Правобережну і Лівобережну

Одним із наслідків Руїни став розділ України по Дніпру. Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, козацький устрій тут був ліквідований, а селяни закріпачені. Лівобережжя зберегло обмежену козацьку автономію Гетьманщини під владою Московського царства.

Саме завдяки приєднанню українських земель Московське царство перетворилося на Російську імперію. Під її впливом перебували ще два окремих регіони України: Слобожанщина та землі Запорозької Січі.

Спробу обʼєднати два береги здійснив Петро Дорошенко, який у 1665 р. став гетьманом Правобережної України. Він придушив промосковське повстання, поліпшив економічне становище і сформував постійне наймане військо, яке в деякі роки сягало 20 тис. осіб. Гетьман прагнув позбавитися залежності від Речі Посполитої і обрав у союзники Оттоманську Порту й Кримське ханство.

Програма НМТ по цьому періоду вимагає знати дати: 1658 р. – Гадяцький договір; 1659 р. – Конотопська битва; 1667 р. – Андрусівське перемирʼя; 1669 р. – Корсунська угода і визнання Правобережною Гетьманщиною протекторату Османської імперії; 1681 р. – Бахчисарайський мирний договір; 1686 р. – «Вічний мир» між Московським царством і Річчю Посполитою.

Гетьманщина за Івана Мазепи: піднесення і поразка

Іван Мазепа став гетьманом Лівобережжя після усунення від влади Івана Самойловича в 1687 р. Того самого дня він підписав нову угоду з Московією під назвою Коломацькі статті, в основі якої лежали Глухівські статті 1669 р. Ця угода ще більше звужувала права Української козацької держави.

Коломацькі статті запроваджували політику денаціоналізації українців: у договорі був пункт про заохочення шлюбів між українцями і московитами, і так закладалися основи майбутньої асиміляції.

За гетьманування Мазепи відбулося економічне й культурне піднесення держави. Завдяки міграції населення на Лівобережжя і відносному спокою зросла кількість поселень, міст і хуторів. За наявності письмових документів за селянами визнавалося право на землю, вони зберігали право вільного переходу з можливістю забрати рухоме майно. Було остаточно створено професійне військо.

Мазепі вдалося обʼєднати під своєю владою Лівобережну і Правобережну Гетьманщину після придушення антипольського повстання під проводом Семена Палія на Правобережжі в 1702-1704 рр.

Під час Північної війни московський цар відмовився надати Гетьманщині допомогу для захисту, що було порушенням умов протекторату. Скориставшись цим, гетьман спробував розірвати угоду з Москвою, але військова поразка призвела до важких наслідків: російська влада істотно обмежила козацьку автономію, ліквідувала Запорозьку Січ і жорстоко покарала своїх противників. Побічним наслідком поразки стало утворення української політичної еміграції, гетьманом «на вигнанні» став Пилип Орлик.

Як Російська імперія ліквідувала автономію Гетьманщини

Ліквідація автономії Гетьманщини – це адміністративна реформа уряду Російської імперії 1764-1765 рр., націлена на скасування самостійності Гетьманщини. У 1764 р. наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.

Інкорпорація Гетьманщини до Російської імперії відбувалася протягом усього XVIII ст. Попри боротьбу козацької старшини за збереження автономії, вона поступово обмежувалася. Підручник фіксує такі передумови ліквідації: 1715 р. – ліквідація виборності посад; 1722 р. – перша Малоросійська колегія; 1723 р. – арешт Полуботка; 1728 р. – «Рішительні пункти» Апостола; 1734 р. – «Правління гетьманського уряду»; 1750 р. – відновлення гетьманства за Розумовського; 1754 р. – ліквідація українсько-російського митного кордону; 1764 р. – ліквідація гетьманства і друга Малоросійська колегія.

Політику царизму щодо Гетьманщини багато в чому диктували взаємини Російської імперії з Османською імперією. Наближення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. змусило російський уряд дещо помʼякшити політику: українські землі мали бути тилом армії, а лояльність козацької старшини була потрібна. Тому першу Малоросійську колегію ліквідували, Гетьманщину передали у відання Колегії закордонних справ і дозволили обрати гетьмана. У 1727 р. в Глухові гетьманом обрали Данила Апостола (1727-1734 рр.), який змушений був погодитися на «Рішительні пункти».

У 1734-1750 рр. діяло Правління гетьманського уряду, справи Гетьманщини передали до Сенату. У 1734 р. конфіскували давні документи Києва, заохочувалися шлюби між українцями та росіянами. У 1744 р. кодифікаційна комісія прийняла кодекс законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що готувався з 1728 р. Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. українські землі були знекровлені й зазнали великих людських та матеріальних втрат.

За гетьманування Кирила Розумовського позиції старшини зміцнилися, вона поступово перетворювалася на шляхетський стан. У 1763 р. в Глухові старшинська рада розробила петицію про повернення колишніх вольностей і створення шляхетського парламенту, а сам Розумовський звернувся до Катерини ІІ з пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його роді. Але 10 листопада 1764 р. гетьманство в Україні було скасоване.

Підсумок цього процесу підручник формулює так: поступово ліквідували посаду гетьмана, автономію Гетьманщини, козацький адміністративний устрій, окреме військо, а Запорозьку Січ зруйнували. На українські землі поширили імперський устрій та закони: козаки стали державними селянами, селяни – кріпаками, а козацька старшина отримала права російського дворянства.

Що робити далі

Гетьманщина – це лише один із розділів НМТ з історії України, і на іспиті він перетинається з попередніми періодами: без розуміння, звідки взялися козацькі землі й хто був на них до того, багато завдань читаються наполовину.