Україна в Першій світовій. УСС – завдання НМТ

Хронологічний мінімум теми. Серпень 1914 р. — початок Першої світової війни; створення у Львові Головної української ради (ГУР); створення Союзу визволення України (СВУ); формування легіону УСС. Серпень–вересень 1914 р. — Галицька битва. Вересень 1914 р. — російський окупаційний режим у Галичині, утворення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства. 5 травня 1915 р. — у Відні ГУР реорганізовано в Загальну українську раду (ЗУР), очолив її Кость Левицький. 1915 р. — бій за гору Маківка; контрнаступ австро-угорських військ і звільнення Галичини, Горлицька операція. 9 жовтня — 9 листопада 1915 р. — бій УСС поблизу села Семиківці на Стріпі, після якого полк відвели в тил. 4 червня — 20 вересня 1916 р. — Брусиловський прорив. 29–30 вересня 1916 р. — бій УСС за гору Лисоня під Бережанами.

Головна українська рада і Загальна українська рада. ГУР виникла у Львові в серпні 1914 року і стояла на чіткій австрофільській та антиросійській позиції. 5 травня 1915 року у Відні її реорганізували в Загальну українську раду (ЗУР), до якої увійшли 34 делегати від українських політичних партій Галичини й Буковини, а також представники СВУ. Очолив ЗУР Кость Левицький.

Мета ЗУР. Вона була двоскладова: боротьба за побудову самостійної Української держави на території підросійської Наддніпрянської України та запровадження територіально-національної автономії на українських землях у складі Австро-Угорщини. Завдяки наполяганням ЗУР німецька та австро-угорська влада дозволила організувати окремі табори для українських військовополонених, де створювали бібліотеки, школи, церкви.

Кінець ЗУР. На початку листопада 1916 року австро-угорська влада надала широку автономію Галичині без поділу на українську й польську частини, як прагнула ЗУР, і водночас оголосила про створення самостійного Польського королівства. Після цього ЗУР склала свої повноваження, а провідну роль в українському русі стало відігравати Українське парламентарне представництво в австрійському рейхстазі, очолюване Ю. Романчуком.

Союз визволення України (СВУ). Утворився в серпні 1914 року. Його платформа — державна самостійність України, а форма правління — конституційна монархія з демократичним внутрішнім устроєм; реалізацію цих прагнень СВУ пов’язував із розбиттям Росії у війні. Головою і активним членом СВУ був Дмитро Донцов, одним із головних діячів — Андрій Жук.

Створення легіону УСС. На початку серпня 1914 року Головна українська рада заявила про необхідність формувати полки українських добровольців у складі австрійської армії під назвою Українські січові стрільці (УСС). Це були добровольчі українські підрозділи в Галичині та Буковині, і найвідомішим із них став саме легіон УСС. Першим командувачем легіону УСС став Михайло Галушинський, педагог і директор Рогатинської гімназії, який очолював легіон до 14 березня 1915 року. Пізніше Перший полк УСС створили як самостійну військову одиницю у складі австро-угорської дивізії, його комендантом став Г. Коссак.

Бої УСС 1915 року. У вересні–жовтні 1915 року УСС вели бої з російськими військами в подільських степах між річками Серет та Стріпа. Найзапекліший бій відбувся 9 жовтня — 9 листопада 1915 року поблизу села Семиківці на Стріпі і завершився перемогою австро-угорської армії. Втрати УСС становили 40 осіб загиблими, 80 пораненими і понад 100 полоненими. В одному зі звітів німецького командування українських стрільців назвали «найкращим відділом з усієї австро-угорської армії». Після Семиківського бою полк УСС відвели в тил, де він перебував до травня 1916 року.

Бої УСС 1916 року і переформування. 3 березня 1916 року полком УСС командував підполковник А. Варивода. Стрільці у складі 55-ї австрійської дивізії утримували позицію в окопах уздовж західного берега річки Стріпи, коли розпочався Брусиловський прорив. У серпні 1916 року в позиційних боях під Потуторами полк зазнав поразки та відступив, полк УСС розформували, а замість нього створили два курені — бойовий і резервний. 29–30 вересня 1916 року вони були оточені російською армією в районі гори Лисоня під Бережанами й розгромлені. У жовтні 1916 року залишки полку УСС відвели до Пісочного й Розвадова на Львівщині, де відбувалося переформування й відродження полку. У його складі створили окрему Гуцульську сотню кількістю 180 стрільців. Новим командантом полку УСС у грудні 1916 року призначили майора Ф. Кікаля, а в лютому 1917 року полк повернувся на фронт і зайняв ділянку оборони під Бережанами.

Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Це орган російської окупаційної влади, утворений у вересні 1914 року, коли в Галичині встановився російський окупаційний режим. Саме воно є головною ознакою окупаційного режиму на західноукраїнських землях у роки Першої світової війни.

Брусиловський прорив. Це наступальна операція російських армій Південно-Західного фронту, яка тривала 4 червня — 20 вересня 1916 року. Її розробив головнокомандувач фронту О. Брусилов. Операція розпочалася масованим артилерійським обстрілом австро-угорських позицій, що тривав від 8 до 48 годин, після чого понад 639 тис. російських вояків перейшли в наступ проти 475 тис. вояків австро-угорської армії. Російська армія взяла Луцьк, а пізніше Чернівці, просунулася до 120 км уперед на лінії фронту в 340 км і частково відвоювала Західну Волинь, Східну Галичину й Північну Буковину. Розвинути наступ не вдалося: росіян зупинили 11 німецьких дивізій, перекинутих із Західного фронту. На початку вересня 1916 року фронт стабілізувався на лінії Киселин–Золочів–Бережани–Галич–Станіслав–Ворохта, а наприкінці 1916 року війна знову набула позиційного характеру.