НМТ 30.05.2026 література – розбір варіанту

Прочитайте прозовий твір і виконайте завдання до нього. ПРИСВЯТА. «Він був сином коваля і став володарем у царстві духа. Він уважав себе «мужиком» і став велетнем у царстві людської культури. Він називав себе лише «пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку» – «разовий, не панський хліб», скроплений сльозами, потом і кровʼю, а пишними плодами своєї титанічної праці живив дух цілої нації. Він був певен, що з його «творів дуже мало перейде до памʼяті будущих поколінь», а залишив нащадкам цілу духовну скарбницю, повну перлин мудрості і краси, у якій чимало справжніх архітворів-«ізмарагдів». А проте і по смерті промовлятиме він «до всіх народів і до всіх віків», імʼя ж його золотими літерами вкарбоване в книги буття українського народу. І «з його духа печаттю» прямувати нам «у мандрівку століть» – «навстрічу сонцю золотому», «ховаючи у грудях дитяче серце, як найкращий скарб». Чисте, ніжне, біле серце дивної дитини. Дитини з очима філософа – малого Мирона – «маленького, рудоволосого хлопчини, що босий, у одній сорочці сидів у куті коло огнища і якого дбайливий батько від часу до часу просив заступити від скакучих іскор». Іскор маленького, але міцного огню з батьківської кузні, запас якого узяв він у своє серце на далеку мандрівку життя». (Б. Тихолоз) Письменник також є автором твору, уривок з якого наведено у варіанті:

• А) «Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга».
• Б) «Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір».
• В) «Тепер я знову мав щастя побачити на екрані новий крок наперед. Кіномистецтво дійшло апогею. Якими смішними здались мені витвори його на зорі існування».
• Г) «Вона, як і він, їхала вчитися до великого міста, в них обох у кишенях були командировки, а перед ними – нове життя. Вони разом переходили кордон майбутнього».
• Д) «Вона за тата набагато молодша була. Йому тридцять три, а їй девʼятнадцять. Два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася на сто».

Кононівським полям присвячено твір, рядки з якого подано у варіанті:

• А) «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ божий і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку».
• Б) «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю».
• В) «До чого ж гарно і весело було в нашому горо́ді! Ото як вийти з сіней та подивись навколо – геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною!»
• Г) «Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно. Чув, що в хаті не сплять, але ніхто мені не відповідав. Там радились. З-за причілка било снігом і засипало мені очі».
• Д) «Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій».

Прочитайте поезію Дмитра Павличка: «Моя душа в розколинах, мов скеля, Тумани смутку сплять на дні проваль. Та сходить сонце і ясніє даль – Виходжу з туги, наче з підземелля. Не перетре піском своїм пустеля Моєї мови голубий кришталь. Перероста в граніт мʼяка печаль, З путі зникає постать Азазеля. Тікає дух пустині… Я іду, Хоч він мені будує на біду перегороди… Веди мене, дорого правоти, Як не мені, дай іншому дійти На тихі зорі і на ясні води». Образи пустелі та Азазеля з поезії Дмитра Павличка згадуються також у творі

• А) «Енеїда»
• Б) «Чорна рада»
• В) «Сон»
• Г) «Мойсей»
• Д) «Кавказ»