Мінські угоди і Нормандський формат – НМТ

Означення. Мінські угоди — це домовленості про припинення вогню на сході України, укладені в Мінську у вересні 2014 року та в лютому 2015 року. Нормандський формат — це переговори лідерів України, Росії, Німеччини та Франції, тобто «Нормандської четвірки».

Місце теми в програмі. Тема входить до питань про Україну в системі міжнародних відносин і про російську збройну агресію. У завданнях НМТ 2026 року вона вже траплялася прямо: у списку подій 2014 року стояв пункт «початок переговорів у нормандському форматі», а в іншому варіанті Мінські домовленості пропонували як хибний варіант відповіді. Тобто дати й формулювання треба знати точно, а не «приблизно».

Домовленості вересня 2014 року. 5 вересня 2014 року на третій зустрічі Контактної групи в Мінську, у будівлі «Президент-готель», узгоджено виконання «Плану мирного врегулювання ситуації на сході України» П. Порошенка з урахуванням ініціатив В. Путіна; угода набрала чинності того ж дня о 19:00. 20 вересня 2014 року четверте засідання Контактної групи затвердило Меморандум про двостороннє припинення застосування зброї.

Зміст Меморандуму від 20 вересня 2014 року. Меморандум тлумачив шляхи виконання першого пункту протоколу Контактної групи і містив конкретні технічні зобовʼязання сторін:

• загальне припинення застосування зброї;
• зупинка військових формувань сторін на лінії зіткнення станом на 19 вересня;
• відведення засобів ураження калібром понад 100 міліметрів від лінії зіткнення на відстань не менше 15 кілометрів з кожної сторони;
• заборона на розміщення важких озброєнь і важкої техніки в районі, обмеженому певними населеними пунктами;
• заборона на польоти авіації та іноземних літальних апаратів, крім апаратів ОБСЄ;
• виведення іноземних найманців із зони конфлікту.

Хто виконував домовленості. Ключовий висновок, який любить НМТ: з моменту укладення Меморандуму над його виконанням фактично працювала лише українська сторона, а керівництво Російської Федерації та керовані нею бойовики взяті зобовʼязання саботували.

Центр з контролю і координації. З вересня 2014 року почала роботу робоча група спільного Центру з контролю і координації питань припинення вогню та поетапної стабілізації лінії розмежування сторін. До її складу увійшли представники української сторони, моніторингова група ОБСЄ і 76 військовослужбовців Збройних сил РФ на чолі із заступником головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенантом А. Ленцовим.

Нормандський формат і Дебальцеве. Тверду позицію Президента України на переговорах «Нормандської четвірки» 11–12 лютого 2015 року забезпечили мужність і стійкість українських солдатів. Тоді було укладено нову угоду: припинення вогню з 15 лютого і низка заходів, які конкретизували виконання домовленостей вересня 2014 року. Країни Заходу запровадили чергові санкції проти Росії.

Попри нові домовленості, сепаратисти з допомогою регулярних російських підрозділів посилили натиск на Дебальцевській дузі. Їм вдалося прорватися до траси, якою забезпечувалися українські зʼєднання на виступі, і виникла реальна загроза оточення понад 2 тисяч бійців. Українське командування вирішило залишити Дебальцеве, транспортна інфраструктура якого була зруйнована. 20 лютого 2015 року українські війська відступили з міста. У цих боях сепаратисти й російські війська втратили близько 3,5 тисячі солдатів і понад сотню одиниць бойової техніки, українські втрати склали близько 200 осіб загиблими.

Визнання Росії державою-агресором. Верховна Рада України визнала Російську Федерацію державою-агресором, беручи до уваги Статут ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року. У постанові парламент звернувся до міжнародних партнерів із конкретними закликами:

• не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України;
• визнати Російську Федерацію державою-агресором, що підтримує тероризм і блокує діяльність Ради Безпеки ООН, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями;
• посилити тиск на Росію, зокрема через нові секторальні санкції, щоб примусити російське керівництво виконати в повному обсязі всі пункти Мінських домовленостей, припинити незаконну окупацію Криму, звільнити всіх заручників та незаконно утримуваних громадян України;
• обмежити повноваження російської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи;
• надавати Україні військову й гуманітарну допомогу та сприяти відновленню критично важливої інфраструктури на Донбасі.

Отже, за логікою постанови Мінські домовленості — це не «компроміс двох рівних», а зобовʼязання, виконання яких Україна вимагала від держави-агресора через міжнародний тиск.