«Мартин Боруля» – це комедія Івана Карпенка-Карого, написана 1886 року під час новочеркаського заслання. У ній драматург сатирично викриває бюрократизм і судову систему, засновану на хабарництві, через історію заможного хлібороба, який домагається втрачених дворянських прав.
Твір входить до обовʼязкового переліку програми НМТ з української літератури, розділ «Література кінця XVIII – початку ХХ ст.». Від абітурієнта вимагають визначати тему й ідею твору, характеризувати героїв, упізнавати їх за цитатними характеристиками й репліками, а також визначати сюжетні елементи. Саме на цих трьох уміннях і будуються завдання НМТ про Борулю.
📝 Розбір реальних завдань НМТ
Послідовність розгортання подій твору «Мартин Боруля» дотримано в рядку
- А) Мартин Боруля подає апеляцію до суду – Степана виряджають на службу в місто – утеча Націєвського – Мартин Боруля спалює документи
- Б) Степана виряджають на службу в місто – Мартин Боруля подає апеляцію до суду – утеча Націєвського – Мартин Боруля спалює документи
- В) Мартин Боруля подає апеляцію до суду – Степана виряджають на службу в місто – Мартин Боруля спалює документи – утеча Націєвського
- Г) Мартин Боруля спалює документи – Степана виряджають на службу в місто – Мартин Боруля подає апеляцію до суду – утеча Націєвського
- Д) Степана виряджають на службу в місто – Мартин Боруля подає апеляцію до суду – Мартин Боруля спалює документи – утеча Націєвського
А. Спалення документів стоїть у фіналі, бо саме після викритої помилки з прізвищем усі клопотання втрачають сенс. Варіанти В і Г привертають увагу тим, що спалення документів переставлено ближче до початку: учень запамʼятовує цю сцену як найяскравішу і мимоволі тягне її вперед. Варіанти Б і Д збивають початком: службу Степана ставлять першою подією, хоча починається все з апеляції.
Увідповідніть назву твору (1-4) з його художніми о́бразами (А-Д).
- 1. «Чорна рада» · 2. «Мартин Боруля» · 3. «Кайдашева сімʼя» · 4. «Захар Беркут»
- А) копа, Сторож, боярин, метавка
- Б) горб на дорозі, шинок, мотовило, Бієвці
- В) пʼяльці, казначейство, регістратор, Трандалєв
- Г) двужон, Піски, земство, становий
- Д) дорога, хутір, ридван, Печерський монастир
1-Д, 2-В, 3-Б, 4-А. «Мартину Борулі» відповідає рядок В, бо казначейство, регістратор і повірений Трандалєв - це якраз світ чиновництва й судової тяганини, проти якого спрямована сатира твору. Пастка тут у варіанті Г: земство і становий теж звучать «чиновницьки», але цей рядок лишається зайвим, бо це стосується твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Увідповідніть персонажів творів з їхніми репліками.
- 1. Чіпка Варениченко · 2. Іван Брюховецький · 3. Захар Беркут · 4. Мартин Боруля
- А) «Великої сили великого Чінгісхана ми не лякаємось. Вона може нас зробити трупами, але не зробить нас рабами»
- Б) «От що робить сильний з немічним! Пани – з кріпаками… Вони й з моїм батьком таке виробляли… одібрали його від мене… я його не знаю, не бачив… покрили мою голову соромом, докорами… Прокляті!»
- В) «І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтанці. Ні, таки погнався за чорними бровами!»
- Г) «Нема в мене долі, немає в мене щастя! Ніхто мене не любить, ніхто не жалує. Покинули мене діти на старість літ напризволяще!»
- Д) «Ви ж знаєте, що я такий же чоловік, як і ви, що я все життя своє положив за вас, за вашу волю, за ваше щастя. Я не хочу панувати, я хочу, щоб ми всі були рівні, щоб не було ні панів, ні підданих…»
1-Б, 2-Д, 3-А, 4-В. Борулі належить репліка В: у ній є і «шляхтанка», і мова про вигідне «благородне» одруження, тобто та ідея, якою герой марить упродовж усього твору, а також слово «папінька», яке є маркером. Хибний варіант Г спокушає скаргою на дітей, бо Боруля справді має клопіт із Марисею і Степаном, але ця репліка не про станові амбіції.
⚠️ Типові помилки учнів
Неправильно. Жанр твору – комедія, і поразка героя не скасовує жанру: у комедії за допомогою гумору й сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища. Крім того, автори комедії свідомо знижують своїх персонажів порівняно із середнім рівнем життя, і саме такий Боруля – людина без належних позитивних якостей, яка претендує на чільне місце в суспільстві.
Неправильно. На відміну від Пузиря і Калитки, Боруля не труситься за кожну копійку і не знущається з бідніших за себе. Його вада інша – втрата здорового глузду в погоні за дворянством.
Неправильно. Усе навпаки: у документи закралася фатальна помилка, запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля, і саме через це справа розсипається. Одна літера і є розвʼязкою всієї інтриги.
Неправильно. «Мартина Борулю» написано 1886 року саме під час новочеркаського заслання, в умовах гласного нагляду поліції, обшуків і допитів. А от «Сто тисяч» (1890) і «Хазяїн» (1900) належать уже до періоду після повернення в Україну.
Неправильно. Це національна версія сюжету «Міщанина-шляхтича», але з іншим типом моралізаторства: у Мольєра воно абстрактно-повчальне, у Карпенка-Карого спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ. Це і є одна із суттєвих відмінностей між класицизмом і реалізмом.
Друзі, найкоротший спосіб не втратити бал на цій темі – вивчити чотири події в правильному порядку: апеляція до суду, служба Степана в місті, утеча Націєвського, спалення документів. Це найчастіший формат завдання, і саме тут збиваються найбільше, бо сцену зі спаленням памʼятають краще за всі інші й тягнуть її вперед. Ще один гачок: одна літера, Беруля замість Борулі, і вся справа розсипається. Запамʼятайте цю деталь, вона витягує кілька різних завдань одразу.
Сюжет становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба, який домагається дворянських прав, і це яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич». Різниця в тому, що у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ. Саме тут проходить межа між класицизмом і реалізмом.
Щоб завести в себе «дворянські порядки», Мартин наказує собі й родині довго спати, хоча від спання йому нудно й боки болять; планує розвести собак та їздити на полювання; хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї; намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють; прагне офіційно оформити «шляхетне» походження, але зʼясовується, що в документах записано Беруля.
Усі починання Борулі завершуються поразкою. Комізм тут виникає через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Мартин Боруля, на відміну від Пузиря з «Хазяїна» і Калитки зі «Ста тисяч», не труситься за кожну копійку й не знущається з бідніших за себе, але, як і мольєрівський Журден, у прагненні офіційно стати дворянином по суті втрачає здоровий глузд. Це важлива відмінність: скупість не є рисою Борулі.
Мотивація героя не приховується. Це захист людської гідності, своєї і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої селянської праці та від «давньої залежності й бідності». Боруля марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!».
Сам автор уже на схилі літ сказав про свого героя так: «Згадую Борулю, хоча люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!» Ця цитата закриває питання, чи Боруля лише смішний. Сцени з ним сповнені іронії, а іноді й сарказму, але засуджує автор не бажання добра дітям, а спосіб, у який герой його домагається.
Цю тему розбирають на курсі української мови та літератури KEVIN.
- Автор: Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище – Тобілевич), один із корифеїв українського театру.
- Рік написання: 1886, під час новочеркаського заслання, куди драматурга відправили 1884 року.
- Жанр: комедія. Комедія – це драматичний твір, у якому за допомогою засобів гумору й сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, змальовується смішне.
- Літературний напрям: реалізм. «Мартин Боруля» протиставлений класицистичному «Міщанину-шляхтичу» Мольєра.
- Основа сюжету: справжній факт – багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича, який хотів документально відновити втрачене предками дворянство.
- Тема: життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав.
- Ідея: викриття бюрократизму, судового хабарництва і тієї ситуації, коли заможні українці соромляться свого походження, зрікаються рідної мови й батьківських традицій, аби набути «панського» статусу.
- Головна деталь фіналу: у документи закралася фатальна помилка – запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля.
- Художні образи твору (формулювання НМТ): пʼяльці, казначейство, регістратор, Трандалєв.
- Репліка Борулі (формулювання НМТ): «І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтанці. Ні, таки погнався за чорними бровами!»
❓ Часті запитання
Якого року написано «Мартина Борулю»?
1886 року, під час новочеркаського заслання, куди Івана Тобілевича відправили в адміністративне заслання 1884 року. Там же він написав пʼєси «Безталанна» і «Наймичка».
Який жанр твору «Мартин Боруля»?
Комедія. Твір названо серед яскравих зразків цього жанру в українській літературі поряд із «Москалем-чарівником» Котляревського, «Сватанням на Гончарівці» Квітки-Основʼяненка і «За двома зайцями» Старицького.
Що лежить в основі сюжету «Мартина Борулі»?
Справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича, який хотів документально відновити втрачене предками дворянство.
Чому справа Борулі провалилася?
Через одну літеру в документах: запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля. Ця помилка виявилася фатальною, і всі починання героя завершилися поразкою.
Хто такий Мартин Боруля за соціальним станом?
Заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав. Мотивація героя – захист людської гідності своєї і своїх дітей, бажання оберегти їх від тяжкої селянської праці та від «давньої залежності й бідності».
Як звучить справжнє прізвище Карпенка-Карого і хто його брати?
Справжнє прізвище – Тобілевич. Його молодші брати також працювали в театрі під псевдонімами: Панас Саксаганський і Микола Садовський. Разом вони належали до «Театру корифеїв», історія якого почалася 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді.
Чи ставлять «Мартина Борулю» в театрі сьогодні?
Так, це один із класичних репертуарних творів. Пʼєсу грали, зокрема, на сцені Київського драматичного театру ім. І. Франка, який до 1961 року очолював режисер Гнат Юра, і саме він виконував головну роль у фільмі-виставі за твором. Цей твір і решту програмових текстів розбирають на курсах підготовки до НМТ у KEVIN.