Уподібнення приголосних (асиміляція) – це зміна приголосного під впливом сусіднього звука: попереднього на наступний або наступного на попередній. Уподібнення відбувається лише у вимові, на письмі його не позначають: просьба вимовляємо як [про́з′ба], боротьба як [бород′ба].
Друзі, ця тема названа в програмі НМТ: «Основні випадки уподібнення приголосних звуків». Вона є у першому розділі «Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія» разом зі спрощенням, чергуванням і співвідношенням звуків і букв.
📝 Розбір реальних завдань НМТ
Спрощення приголосних відбувається у рядку:
А) хвас…нути, біатлоніс..ці, пес..ливий
Б) невіс..чин, зап’яс..ний, компос..ний
В) надкіс..ниця, перехрес..ний, капус..няк
Г) хворос..няк, медаліс..ці, шіс..десят
В. Тут перевіряють уміння відрізнити реальне спрощення від випадків, коли букву пишемо, а звук лише не вимовляємо. Пастка сидить у варіантах із формами на -стц- та -стч-: у словах типу невістчин і невістці спрощення на письмі не позначається.
Звук [д] треба вимовляти на місці пропуску в усіх словах рядка:
А) ві..бити, проїз..ний
Б) фу..бол, зорепа..
В) б..жола, з..авна
Г) по..якував, ..ружба
Б. Це завдання прямо про нашу тему. У слові футбол пишемо букву т, а вимовляємо [д]: глухий приголосний перед дзвінким [б] уподібнюється до нього за дзвінкістю. У слові зорепад [д] і чуємо, і пишемо. Варіант А збиває другим прикладом: у слові проїзний на місці пропуску звука немає взагалі, бо там спрощення. Варіант В привертає увагу тим, що в слові бджола на початку справді чується щось схоже, але то один злитий звук [дж]. У варіанті Г у слові подякував приголосний мʼякий, [дʼ], а це вже інший звук.
Однаковий звук позначають букви, виділені в кожному слові рядка
А) зіставити, просьба, зяблик
Б) поріг, вогкий, голосистий
В) шістнадцять, вітати, традиція
Г) лічити, почати, заквітчати
А. Завдання перевіряє знання про зміни звуків у потоці мовлення.
Крок 1. Однаковий звук [з] позначають букви, виділені в кожному слові рядка А. Зверніть увагу, що у слові просьба відбувається уподібнення приголосних за дзвінкістю: наступний дзвінкий приголосний [б] одзвінчує попередній глухий [с’], і його вимовляють як [з’]. В інших варіантах виділені букви позначають різні звуки.
Крок 2. У рядку Б у словах поріг і голосистий виділені букви позначають звук [г], а в слові вогкий - [х], оскільки відбувається уподібнення приголосних за глухістю: наступний глухий приголосний [к] оглушує попередній дзвінкий [г], і його вимовляють як [х]. Уподібнення за глухістю відбувається в обмеженій групі слів (ле[х]кий, во[х]кий, ні[х]ті, кі[х]ті, дьо[х]тю тощо) і похідних.
Крок 3. У рядку В у словах вітати, традиція виділені букви позначають звук [т], а в слові шістнадцять відбувається спрощення приголосних у вимові - [ш’існ́ац’:ат’].
Крок 4. У рядку Г у словах лічити, почати виділені букви позначають звук [ч], у слові заквітчати - звук [ч:], бо відбувається уподібнення приголосних за місцем і способом творення.
⚠️ Типові помилки учнів
Неправильно. Підручник прямо каже: приголосні звуки уподібнюються лише у вимові. Пишемо вокзал, боротьба, просьба, а транскрибуємо [воґзал], [бород′ба], [про́з′ба].
Неправильно. В українській мові дзвінкі в кінці складу вимовляють чітко: [мороз], а не [морос]; [морж], а не [морш]; [казка], а не [каска]; [дужка], а не [душка].
Неправильно. Лише дзвінкий [г] оглушується перед глухими: [к’іхт′і], [н′іхт′і], [лехко], [вохко]. Решта дзвінких зберігає свою якість.
Неправильно. Асиміляція зближує звуки, а дисиміляція розводить: у ланцюжку кращий один зі схожих звуків втрачає спільну ознаку і виходить [кра́шчий].
Неправильно. Приголосний [в] оглушувати не можна: мовчу вимовляємо [моўчу], а не [мофчу], був як [буў], а не [буф]. У кінці слова, на початку слова перед приголосним і між голосним та приголосним звучить нескладовий [ў]: лев [леў], любов [л′убоў], завтра [заўтра].
Друзі, на практикумі я завжди починаю не з визначення, а з питання: чи буде уподібнення у слові дужка? І найчастіша відповідь: «буде, там чується [душка]». А ось і ні: перед глухим дзвінкий не оглушується. Тому найкоротша шпаргалочка з теми звучить так: дзвінкий перед глухим лишається собою, а глухий перед дзвінким змінюється. І окремо тримайте в голові пʼять винятків із [г]: кігті, нігті, легко, вогко і похідні. Їдемо далі і повторюйте цю тему регулярно, вона любить забуватися.
Уявіть два приголосні поруч. Один із них «підлаштовується» під сусіда: бере його ознаку і починає звучати схоже. У слові вокзал пишемо букву к, але глухий [к] стоїть перед дзвінким [з], тому вимовляємо парний йому дзвінкий [ґ]: [воґзал]. Буква лишилася та сама, змінився лише звук.
Мовознавці розрізняють два напрямки. Якщо попередній звук впливає на наступний, це прогресивна асиміляція. Якщо наступний впливає на попередній, це регресивна асиміляція. В українській мові переважає саме другий випадок: просьба дає [про́з′ба], бо мʼякий [з′] тягне за собою попередній звук.
Коментар викладачки. Друзі, найважливіше тут одне речення: приголосні уподібнюються ЛИШЕ у вимові. Ви ніколи не напишете «вогзал» чи «бородьба». Уподібнення живе в транскрипції, у квадратних дужках, а на письмі ми його не бачимо. Запамʼятайте це, і половина пасток у тесті просто зникне.
За дзвінкістю уподібнення в українській мові відбувається регулярно: глухі перед дзвінкими стають парними дзвінкими. Саме тому боротьба звучить як [бород′ба], де глухий [т′] переходить у дзвінкий [д′], а вокзал як [воґзал], де [к] переходить у [ґ].
За глухістю ситуація протилежна: дзвінкі приголосні в кінці складу оглушувати не можна. Правильно вимовляти мороз як [мороз], а не [морос]; морж як [морж], а не [морш]; казка як [казка], а не [каска]; дужка як [дужка], а не [душка]. Єдиний дзвінкий, який справді оглушується перед глухими, це [г]: кігті [к’іхт′і], нігті [н′іхт′і], легко [лехко], вогко [вохко].
Окремо стоїть уподібнення за місцем і способом творення. Свистячий перед шиплячим стає шиплячим: принісши вимовляємо [приені́ш:ие], зжовкнути як [ж:о́ўкнутие]. І навпаки, шиплячий перед свистячим стає свистячим: книжці звучить як [кни́з’ц’і].
Ще один вид уподібнення, за мʼякістю, дає напівпомʼякшені приголосні. У слові післямова отримуємо [пі́с′л′амо́ва]: твердий [с] помʼякшується під впливом наступного мʼякого [л′].
Дисиміляція – це протилежний за наслідком процес: під час взаємодії однакових звуків один із них втрачає спільну ознаку. Ланцюжок такий: кращий дає [кра́сший], далі [кра́ш:ий] і врешті [кра́шчий]. Тобто уподібнення зближує звуки, а розподібнення їх розводить.
Не плутайте уподібнення і зі спрощенням. Спрощення – це випадання звука в групі приголосних, і воно здебільшого позначається на письмі, а уподібнення на письмі не позначається ніколи. Водночас є слова, де літеру т пишемо, а звук [т] не вимовляємо: невістці звучить як [неив’іс′ц′і], шістсот як [ш’іс:от].
Щоб перевірити, яку букву писати, поставте сумнівний приголосний перед голосним. Тоді уподібнення зникає і звук чується чисто: просьба перевіряємо словом просити, кігті словом кіготь, дужка словом дужечка, мимохіть висловом мимо хотіння, мимохідь висловом мимо ходити.
Буква, що позначає сумнівний приголосний, є окремою орфограмою, тому саме на ній будують завдання про написання слів на кшталт легкий, хлібчик, стежка, молотьба, казка, зубчик, нігті, косьба, ліжко.
Цю тему розбирають на курсах підготовки до НМТ з української мови.
- Асиміляція: \(\text{просьба} \rightarrow [\text{про́з′ба}]\), \(\text{нігті} \rightarrow [\text{н′і́хт′і}]\), \(\text{післямова} \rightarrow [\text{пі́с′л′амо́ва}]\)
- Уподібнення за дзвінкістю: глухий перед дзвінким стає парним дзвінким: \(\text{боротьба} \rightarrow [\text{бород′ба}]\), \(\text{вокзал} \rightarrow [\text{воґзал}]\)
- Дзвінкі в кінці складу НЕ оглушуються: \(\text{мороз} \rightarrow [\text{мороз}]\), \(\text{казка} \rightarrow [\text{казка}]\), \(\text{дужка} \rightarrow [\text{дужка}]\)
- Виняток, оглушується лише [г]: \(\text{кігті} \rightarrow [\text{к’іхт′і}]\), \(\text{нігті} \rightarrow [\text{н′іхт′і}]\), \(\text{легко} \rightarrow [\text{лехко}]\), \(\text{вогко} \rightarrow [\text{вохко}]\)
- Свистячий перед шиплячим стає шиплячим: \(\text{принісши} \rightarrow [\text{приені́ш:ие}]\), \(\text{зжовкнути} \rightarrow [\text{ж:о́ўкнутие}]\)
- Шиплячий перед свистячим стає свистячим: \(\text{книжці} \rightarrow [\text{кни́з’ц’і}]\)
- Дисиміляція (розподібнення): \(\text{кращий} \rightarrow [\text{кра́сший}] \rightarrow [\text{кра́ш:ий}] \rightarrow [\text{кра́шчий}]\)
- Перевірка сумнівної букви: ставимо приголосний перед голосним: \(\text{просьба} \leftarrow \text{просити}\), \(\text{кігті} \leftarrow \text{кіготь}\), \(\text{дужка} \leftarrow \text{дужечка}\)
❓ Часті запитання
Що таке уподібнення приголосних простими словами?
Це зміна приголосного під впливом сусіднього звука. Попередній звук може впливати на наступний (прогресивна асиміляція) або наступний на попередній (регресивна асиміляція): просьба дає [про́з′ба], нігті дає [н′і́хт′і].
Чи позначається уподібнення на письмі?
Ні. Приголосні звуки уподібнюються лише у вимові, а буква лишається та сама. Тому пишемо вокзал, а вимовляємо [воґзал].
У яких словах дзвінкий приголосний оглушується?
Лише дзвінкий [г] оглушується перед глухими приголосними: кігті [к’іхт′і], нігті [н′іхт′і], легко [лехко], вогко [вохко]. Інші дзвінкі в кінці складу вимовляють чітко.
Як перевірити сумнівний приголосний у слові?
Поставте цей приголосний перед голосним: просьба перевіряємо словом просити, кігті словом кіготь, дужка словом дужечка.
Чим уподібнення відрізняється від дисиміляції?
Уподібнення зближує звуки, а дисиміляція їх розподібнює: під час взаємодії однакових звуків один із них втрачає спільну ознаку, як у ланцюжку кращий, тобто [кра́сший], [кра́ш:ий], [кра́шчий].
Що вимагає програма НМТ з цієї теми?
Учасник має розпізнавати явища уподібнення і спрощення приголосних звуків, основні випадки чергування голосних і приголосних, а також правильно писати слова з вивченими орфограмами.