Імунітет: види, імунна система і завдання НМТ

Не лякаймося: тема виглядає великою через кількість термінів, але всередині вона будується на кількох парах протилежностей. Розберемо їх по порядку, і завдання почнуть розвʼязуватися майже автоматично.

Це той опорний мінімум, який тримаємо в голові на тесті.

Вроджений (неспецифічний) імунітет діє на всі чужі білки й мікроорганізми незалежно від їхньої природи, має спадковий видовий характер і не має імунологічної памʼяті.

Забезпечують його три речі. Перше – цілісність зовнішніх покривів тіла, слизових оболонок дихальних шляхів, травного тракту, стінок кровоносних судин, що запобігає проникненню й розвитку патогенних організмів. Друге – біологічно активні речовини: фермент лізоцим, захисні білки крові. Третє – певні типи лейкоцитів, здатні до фагоцитозу.

У переліку неспецифічних чинників підручник називає також HCl шлункового соку, жовч, молочну кислоту, інтерферони, білки плазми, а серед клітин – фагоцити й NK-лімфоцити. Барʼєри бувають фізичні (шкіра, слизова), хімічні (ферменти кишечнику, кислота шлункового соку) і біологічні (гематоенцефалічний).

Коментар викладачки. Слово «неспецифічний» пояснюється саме через «проти кого». Неспецифічний означає «проти усіх узагалі»: проти будь-яких бактерій або будь-яких вірусів. Специфічний означає «проти когось конкретного»: організм запамʼятав саме цього збудника і наступного разу відповість йому швидше.

Набутий (специфічний) імунітет формується як відповідь організму на потрапляння конкретного антигену, і за повторного надходження цього антигену організм здатний реагувати швидше.

Забезпечують його певні групи лейкоцитів, а саме Т- та В-лімфоцити, і антитіла. Частину лімфоцитів називають клітинами памʼяті: зустрівшись із хвороботворними мікроорганізмами, вони «запамʼятовують» їхню антигенну структуру і передають цю інформацію наступним поколінням В-лімфоцитів, здатним виробляти відповідні антитіла. Важлива деталь: клітини памʼяті захищають організм лише від тих мікроорганізмів, які вони «запамʼятали» під час попередньої зустрічі.

Активний природний набутий імунітет формується після перенесення захворювань, таких як кір, краснуха, паротит, вітрянка, або під час епідемій, наприклад коронавірусу. Активний штучний формується після щеплення від туберкульозу, паротиту, поліомієліту. Пасивний природний формується завдяки передачі антитіл від матері до дитини через плаценту. Пасивний штучний розвивається після введення готових антитіл у вигляді лікувальної сироватки, наприклад під час лікування дифтерії, скарлатини, ботулізму.

В основі специфічності лежить молекулярне розпізнавання чужорідних антигенів за допомогою специфічних рецепторів клітин імунної системи та антитіл. Ця форма імунітету має неспадковий набутий індивідуальний характер.

Вакцина дає активний імунітет, сироватка – пасивний. Вакцинацією називають введення в організм препарату, що містить антигенний матеріал; вакцини складаються з послаблених чи вбитих збудників хвороб, продуктів їхньої життєдіяльності чи окремих антигенів. Сироватка ж містить уже готові антитіла.

Щеплення застосовують для профілактики дифтерії, кору, поліомієліту, коронавірусної інфекції. Лікувальну сироватку застосовують під час лікування дифтерії, скарлатини, ботулізму. Обидва варіанти належать до штучного імунітету, бо виникають у результаті імунізації.

Коментар викладачки. Найпростіша аналогія: сироватка – це коли другові дають списати контрольну. Оцінка в моменті є, але наступного разу він так само не впорається, бо нічого не навчився. Вакцина – це коли друга вчать виконувати такі завдання.

Патоген, що проник в організм, спочатку розпізнається дендритними клітинами – особливими високочутливими клітинами, здатними розпізнавати молекули антигенів і презентувати їх іншим клітинам імунної системи.

Далі дендритні клітини активуються і мігрують у лімфатичні вузли, де взаємодіють із T- та B-лімфоцитами, які й здійснюють імунну відповідь. В-лімфоцити продукують антитіла. Т-кілери за участі перфоринів, гранзимів В і гранулізинів зумовлюють апоптоз чужих клітин. Т-хелпери за участі цитокінів стимулюють клітини клітинного імунітету і активують В-клітини гуморального імунітету.

Основними формами імунної відповіді організму людини є клітинний імунітет, гуморальний імунітет, імунологічна памʼять та імунологічна толерантність. А сама імунна система має низку особливостей: багатоетапність і багаторівневість захисту, високі специфічність і чутливість, здатність до регенерації, імунологічну індивідуальність та імунологічну памʼять. Компоненти неспецифічного і специфічного імунітету діють разом, доповнюючи один одного.

Імунодефіцитом називають стани організму, за яких імунітет послаблюється внаслідок певних причин.

Імунокорекція – це сукупність засобів і методів, спрямованих на нормалізацію функцій імунної системи. Розрізняють три основні види імунокорекції: стимулювальну, пригнічувальну та замінну. Використовують фізичні, хімічні й біологічні методи, а один із головних принципів – переважне використання природних способів впливу, повʼязаних з біологічними потребами й функціями організму.

Імунотерапія – це сукупність лікувальних заходів, які впливають на роботу імунної системи, зокрема на нормалізацію її функцій; в імунотерапії застосовують різні імунобіологічні препарати: сироватки, вакцини, препарати на основі інтерферонів. За механізмом дії розрізняють специфічну імунотерапію, що впливає на механізми адаптивного імунітету, і неспецифічну, що впливає на вроджені імунологічні процеси.

Окремо варто знати, для чого імунні реакції свідомо пригнічують: під час лікування деяких захворювань, під час пересаджування органів чи тканин, щоб організм не сприймав їх як чужорідні й не відторгав, а також під час вагітності, якщо організм матері починає сприймати плід як чужорідне. Водночас під дією таких препаратів організм стає надзвичайно вразливим до різних захворювань, тому їх застосовують лише тоді, коли без цього не можна обійтися.

Цю тему разом з усією біологією розбирають на курсі біології KEVIN.